Архиєпископ і митрополит Філадельфійський владика Борис Ґудзяк запрошує усіх людей доброї волі «у сьогоднішньому розгубленому, карантинному, передвиборчому контексті» віднаходити слова натхнення, підтримки та супроводу у Святому Письмі, а саме у текстах Послання святого апостола Павла до ефесян.
У сьогоднішньому розгубленому, карантинному, передвиборчому контексті, нам необхідні слова натхнення, підтримки та супроводу. Важко знайти щось краще, ніж Святе Письмо.
Протягом цих тижнів наша Церква під час Літургій читає Послання апостола Павла до Ефесян. Саме на цьому Посланні ми зосередилися під час днів духовної віднови, які я мав за честь проводити для священників нашої Архиєпархії. У сьогоднішній колонці для видання «Шлях», яка поступово стає традиційною, дозвольте мені коротко підсумувати те, про що ми роздумували, молилися і проживали разом під час реколекцій.
Господнє благовоління, благословення і щедрість
Дорогі сестри і браття, раджу вам цього тижня прочитати Послання до Ефесян, насамперед звертаючи увагу на першу частину цього стислого тексту — 1–3 глави. Вони дозволяють у всіх барвах побачити багатства, що їх ми отримали від Христа. Там ви знайдете слова про Господнє благовоління, благословення і щедрість. Прочитайте зосереджено перші розділи і зауважте, скільки разів вживаються слова «благословення», «благовоління», «слава» і «відкуплення».
Ефес у період проповіді апостола Павла
Щоб краще розуміти контекст Послання, варто знати трохи більше про Ефес. У першому столітті нашої ери, коли там проповідував апостол Павло, Ефес, що налічував близько 250 тисяч мешканців, був, мабуть, другим найбільшим містом Римської Імперії. Він розміщувався на важливому торговельному шляху між сходом і заходом, його храм Артеміди належав до семи чудес стародавнього світу та приваблював прочан і мандрівників, а стадіон міг вмістити 25 тисяч глядачів. Замість Ефесу уявіть собі Філадельфію — сучасне багате місто, у якому мешкають люди усіх класів і статків.
Побувавши у місті коротко, святий Павло повертається і живе в Ефесі два роки, розвиваючи там одну з перших християнських спільнот. Християни — як єврейського, так і поганського походження — складали невелику частку населення міста. Загалом, варто пам’ятати, що тогочасні місцеві Церкви, у яких проповідували Апостоли, були за розміром як наші сучасні парафії — кілька десятків чи сотень осіб. А культура навколо була наскрізь поганською, з відповідними релігійними практиками — одні поклонялися одним богам, інші — іншим. Римська Імперія, своїми можливостями торгівлі і комунікацій, нагадувала сучасний глобалізований світ, хоча і торгівля, і комунікації все були повільнішими.
Незважаючи на те, що у римській цивілізації було чимало позитивних характеристик та нововведень, зокрема у ділянці права, все ж таки, це було жорстоке суспільство, у якому панували рабство, сексуальне насилля над жінками, смертна кара — через розп’яття, що було застосоване до нашого Господа та Апостолів Андрія і Петра, чи відтинання голови. Так загинув автор Послання до Ефесян апостол Павло, яке він писав, будучи ув’язненим і очікуючи суду.
Євангеліє ненасилля у контрасті з тогочасною культурою
Євангелія ненасилля, яке проповідував невтомний апостол Павло різко контрастувало з панівної культурою. Він та перші християни платили високу ціну, щоб жити за Євангелієм. Вони були маргіналізованою меншістю в опозиції до культури, що їх оточувала. Не маючи практично жодної інфраструктури, їхнім багатством була взаємна любов і підтримка. Саме любов у ім’я Ісуса, якою вони жили, з роками і десятиліттями навернула Імперію і її народи до віри в Христа.
Для нас сьогодні надзвичайно важливо почути і прийняти заохочення і підтримку, які знаходимо у перших розділах Послання до Ефесян. Царство Боже не є десь там, далеко, але присутнє між нами, у нашій взаємній любові, яка віддзеркалює безмежну Божу любов. Євангеліє Ісуса Христа більше за закон чи правила. Воно є благодаттю, благословенням, щедрим даром життя вічного.
Єдність у Христі
У другій главі Послання до Ефесян підкреслює єдність усіх людей — юдеїв і поган — тих, що живуть в Христі, об’єднані однією вірою і є одним у Христі (Еф. 2, 11–18), незважаючи на стать, етнічне чи соціальне походження і статус. «Один Господь, одна віра, одне хрищення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх», — повторює Апостол у четвертій главі (Еф. 4,5–6). Спробуйте замінити слова «юдеї» та «погани» на українці і не-українці, україно- і англомовні, біло- та темношкірі… чи будь-що інше, що нас розділяє, щоб прозвучало наближено до наших реалій. Павло закликає нас до єдності. У нашому поділеному світі, у фрагментованому і часто ворожому суспільстві, фундаментальний християнський заклик до єдності, що його висловлює святий Павло, є справді Доброю Новиною.
Роль жінок
Важливою була роль жінок. Жінки щиро прийняли навчання Ісуса і його учнів, бо у ньому наголошувалася і проголошувалася гідність усіх людей. Павло наказує Ефесянам: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву» (Еф. 5,25). Зупиніться на хвильку і задумайтеся — чоловіки зобов’язані любити своїх жінок так, як Син Божий любить свою Церкву. У цій частині, яку читають під час Таїнства Вінчання, Павло возвеличує єдність чоловіка і жінки.
Для сучасних спільнот, які доволі невеликі за розміром, увага Апостола до скромної Церкви Ефесу підкреслює, що Царство не вимірюється цифрами. Для християн, ізольованих та знеохочених у світі, що стає все більш секулярним та антагоністичним, запал і енергія Павла, що навіть з римської в’язниці бажає спілкуватися зі своїми братами і сестрами у Малій Азії, показує, що ми можемо жити повним духовним і місійним життя навіть у найгірших обставинах.
Заохочую вас прочитати Послання до Ефесян…
Заохочую вас прочитати Послання до Ефесян, оскільки воно надзвичайно актуальне у наші часи. Господь дав апостолові Павлові дар своїм письмом долати не лише географічні відстані, але й прірву часу. Ми потребуємо його заохочення, миру, радості, особливо у час глобальної пандемії та карантину, коли багато людей почуваються розпорошеними і самотніми.
Павло не проповідував комфорт чи зручність, однак у його Посланнях віднаходимо глибоку радість і суть християнства. Євангеліє не є пропозицією стилю чи тимчасового покращення життя, а є радикальною пропозицією життя для померлих! Перед зустріччю з Христом ми були мертвими, бо дихали повітрям, що нас оточує, і керувалися імпульсами плоті. «І ви були мертві вашими провинами й гріхами», — каже Павло (Еф. 2,1). А зараз ми маємо життя. Ми знаємо, ким ми є — доньками і синами люблячого Батька. У Христі ми не самотні. Ми маємо базову антропологічну потребу дому, глибоке екзистенційне бажання усвідомлювати, що у цьому світі ми не загублені. У Посланні до Ефесян отримуємо запевнення, що з Богом ми вдома. «Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2,19).
Вгамуйте спрагу з багатого джерела Євангелія, основні принципи якого накреслені у перших трьох главах Послання, а потім спробуйте заглибитися у обов’язки християнських спільнот і окремих християн — кожного з нас — які Апостол пояснює у главах 4–6.
Якщо ви ніколи не читали Листа до Ефесян, ви багато пропустили, варто наздогнати. Кожен християнин і греко-католик має знати і радіти цим коротким, але життєдайним текстом. Сподіваюся, що ми зможемо поговорити про це Послання при нашій наступній зустрічі.
